Чому грають вони, а соромно мені?

Волинь логоЯ давно збився з рахунку, скільки матчів рідної луцької “Волині” бачив наживо. З 2010 року, дякуючи сучасним технологіям, переглянув повністю всі офіційні матчі команди якщо не на стадіоні, то в прямому ефірі по телевізору чи в інтернеті. Якщо вже геть не виходило, то дивився у запису. За цей час, як розумієте, доводилось пережити різне. Але не думалось, що 1 квітня 2018 року мені буде геть не до сміху. Я навіть пишу в блог після майже дворічної перерви. Вперше під час перегляду гри на стадіоні виникло питання: “Чому грають вони, а соромно мені?”

У кожної команди має бути певна філософія, стиль гри, якийсь план, за рахунок якого вона має перемагати. Що ми бачимо зараз? Класичну ситуацію. В команду приходить новий тренер, набирає гравців під свою філософію. Майже ніхто толком не знає чого конкретно очікувати від цього колективу. В першому матчі, в даному випадку проти Нафтовика”, за рахунок ефекту несподіванки здобувається результат та вдається справити хороше враження. Але справжня гра починається вже після цього. “Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти хоча б удвічі швидше”. Ця істина Льюїса Керролла актуальна зараз як ніколи. Після стартового поєдинку команда перестає бути загадкою. Тренер суперників отримує шикарний матеріал для вивчення і працює над ним. І все. Годинник б’є дванадцять, чарівна карета перетворюється на гарбуза. Якщо у тебе немає сил реалізовувати свій план, незважаючи на те, що суперник до нього готовий, то потрібен план “Б”. Якщо такого плану немає, то від поразки може врятувати лише диво.

Ось так і вийшло сьогодні. В першому поєдинку лучани дивували дотепними варіантами розіграшу стандартних положень. А тепер ці так звані домашні заготовки при стандартах виглядають так, ніби команда повертає м’яч супернику за правилами феєр-плей. Взагалі, вся робота команди виглядає печально. Центральний захисник, отримуючи м’яч від голкіпера, розводить руками, не знаходячи адресата для передачі. Що тоді казати про гравців лінії півзахисту? Наслідком такої ситуації стали справжні удари відчаю з 30-40 метрів у руки голкіперу. А що ще робити, коли немає кому віддати? Звісно, можна спробувати обіграти суперника. На спроби дриблінгу, на жаль, теж не можна дивитись без сліз. Двічі гравці “Волині” намагались фінтити і обіграли лише самих себе. А пам’ятаєте, у нас колись були Ляшенко, Шаповал, Романюк, Медведь, Дмитренко та інші гравці, які вміли обігрувати? Забудьте.

В плані командної швидкості взагалі біда. Захисник Сергій Петько чи не єдиний віддавав гострі передачі на фланг, але за ними ніхто не добігав. Флангові передачі Зарічнюка не мали сенсу, бо вся команда просто відставала від нього на декілька десятків метрів. Більшість гравців пересувались по полю пішки та навіть не намагались відкриватись, змушуючи партнерів з м’ячем розвертатись та віддавати назад. Єдине, що більш-менш виходило в команди це контроль м’яча перед власним штрафним майданчиком. А щоб дійти до карної зони суперника в атаку доводилося йти (не бігти!) всім складом. Що закінчувалося обрізкою та гострою контратакою. До речі, про контратаки. З цим взагалі біда. Маючи можливість для швидкого контрнаступу, гравці приймали неймовірно дивні рішення. Розвертались та віддавали назад. Помилялись у передачах ближньому. Грали в дотик так, що м’яч опинявся в повітрі на 5 секунд.

Видовище було настільки печальним, що під час чергового шедевру від когось із гравців дівчинка молодшого шкільного віку, що сиділа поруч зі мною, запитала в свого тата “А вони що, інваліди?”. Всупереч поширеній традиції глядачі на стадіоні не поспішали йти додому. Вони дружно дочекались фінального свистка і попрямували до футбольного поля. Між гравцями та вболівальниками відбувалась серйозна розмова. Сергій Петько запевняв, що вони будуть виправлятись. Багато вболівальників дуже хотіли поговорити з головним тренером Віктором Богатирем та спортивним директором Валентином Кошельником. Адже ці два пана так активно обіцяли, що команда стане лідером першої ліги, а за декілька сезонів і УПЛ. Майже всіх гравців розігнали, заявивши, що на них не розраховують, та ще й звинуватили у договірних матчах. І ось повністю оновлена команда виглядає в рази гірше, ніж колектив зібраний з вчорашніх дітей-вихованців власної ДЮСШ. Які, до речі, обіграли у першому колі ПФК Суми з рахунком 1-0. Очевидно, ситуація вимагала пояснень. Пан Богатир, по-піжонськи запхнувши руки в кишені та зберігаючи абсолютно пофігістичний вираз обличчя підійшов до вболівальників. Єдине, що від нього вдалося почути, так це те, що команда пропустила зі стандарту. Капітан Очевидність пишався б таким учнем. Міг би ще сказати, що гра закінчилась з рахунком 0-1, ніби цього ніхто не знає. Чи що не виграли, бо програли.

Отже, поки що ситуація у “Волині” нагадує легендарну історію про Васюки та Остапа Бендера. Обіцяли за декілька сезонів лідерство в УПЛ, а поки що з трьох матчів проти відвертих аутсайдерів першої ліги дві поразки. І, що найгірше, команда у цих матчах виглядала дуже невпевнено, а іноді навіть безнадійно. Для того, щоб виправити ситуацію, залишається 9 матчів, шість з яких проти команд верхньої частини турнірної таблиці. Все, що залишається вболівальникам, у даному випадку, це без надії сподіватись.

Ви можете залишити коментар, чи посилання на Ваш сайт.


Залишити коментар

Щоб мати можливість додавати коментарі, Ви маєте авторизуватись.