ЄВРОфініш збірної України. Довго запрягали та швидко їхали.

Zemanta Related Posts Thumbnail

На ЄВРО 2016 Україна виявилась вкрай прогнозованою. І наївно було сподіватись, що суперники нам це пробачать. Збірні Румунії, Албанії, Угорщини та інші далеко не зіркові команди знайшли, чим здивувати. Наша ж команда виявилась такою ж прогнозованою, як Сонце, яке щоранку з’являється на сході, і щовечора зникає на заході.

Збірна України традиційно добре зіграла з сильною збірною Німеччини (як це вже було з Францією та Іспанією). І, на жаль, так само традиційно поступилась у підсумку. А потім, коли прийшла черга міцного горішка  наша команда виявилась абсолютно імпотентною. Що теж цілком традиційно (домашня поразка Чорногорії 0-1 у 2012, 0-1 та 0-0 зі словаками у відборі на ЄВРО 2016).  В результаті рекордно ранній виліт з турніру та вкрай неприємний осад на душі у вболівальників. Який явно пройде ще не скоро. Могло б бути трохи легше, але навіть у грі проти поляків, яка нічого не вирішувала, українці не змогли не те, що взяти хоча б одне очко, а навіть забити хоча б один м’яч. Антирекорд чистої води. Що ж сталось?

Побудова гри у нашої команди виявилась древньою, як скелет тиранозавра. І гнучкою, як сталева арматура. Одна і та ж сама ігрова схема, гравці, заміни. Все це вивчається суперником легше, ніж віршик на чотири рядочки першокласником. Україна явно поки що не досягнула того високого рівня, на якому можна грати завжди однаково. Власне кажучи, з такою тактикою швидше можна сказати, що наша збірна постійно хоче зіграти як аутсайдер. З великою кількістю опорників, одним форвардом і принципом гри “головне не пропустити, а там якось буде”.

Ось і працює ця схема з лідерами, які йдуть вперед, і залишають можливості для контратак. Тоді гра збірної дивиться. З цього випливає психологічний момент. Україна має психологію аутсайдера. Якби у нашої збірної був девіз, то він звучав би десь так: “Від нас нічого не вимагають, будемо шукати шансу, а якшо не вийде, то нічого страшного”. Особливо яскраво це було видно ще по стикових матчах з Францією. У першому поєдинку українці були аутсайдерами, і здобули перемогу 2-0. У матчі-відповіді вони перетворились на лідерів, і не витримали цього тягаря, програвши 3-0. Коли вимагається самому зіграти з позиції сили, то виявляється, що нашій команді страшно. І це відчувається суперником. Пригадуєте, як напосіла на наші ворота збірна Північної Ірландії? Спочатку вони побоювались нашу команду, а потім зрозуміли, що Україна насправді боїться ще більше. Найгірше, що з цим комплексом меншовартості ніхто нічого не збирається робити. Це видно із заяв гравців у стилі “а що Ви від нас хочете, ми й так на ЄВРО вийшли, це вже досягнення”.

З побудовою команди теж серйозні проблеми. Ніби і кожен окремо гравець збірної України сильніше кожного з суперників у тій же збірній Північної Ірландії, наприклад. А на виході  2+2=0. У хорошого тренера має дорівнювати 4, у топового 5, а у нас 0. А ще ми могли б додавати не 2 і 2, а 3 і 3, наприклад. І тоді може вийшло хоча б 1. Але головні математики вирішили, що так не цікаво. Можна багато говорити про мудрість заднім числом і ще про щось. Але у футболі давно працює аксіома: якщо тренерські рішення по складу виглядають неоднозначно, то оцінюється все по результату.   У разі успішного виступу ніхто й слова поганого не скаже, не згадає взагалі. А можуть навіть написати, що тренер геній, як вгадав.  А ось якщо не складеться, то тут вже пригадають все…

Україна не забила жодного м’яча? І нам варто згадати про найкращого бомбардира УПЛ серед українців Пилипа Будківського (14 голів), який так жодного разу не вийшов на поле. Про Артема Кравця, який мав хорошу пресу та ігрову практику у Бундеслізі. Про Олега Гусєва, який при однаковій кількості ігрового часу в УПЛ забив стільки ж, як і основний нападник збірної Євген Селезньов (10 м’ячів за 1325 хвилин). Взагалі, якщо подивитись на кращих бомбардирів УПЛ сезону 2015/2016, то маємо таку картину:

У десятці кращих бомбардирів шість українців. З них двоє виходили на поле у складі нашої команди на ЄВРО, двоє лишились на лаві запасних, і ще двоє не поїхали до Франції. Ось і виходить, що претензій немає хіба що по Шиндеру, який навесні забив лише три м’ячі, з них два з пенальті, і явно не тягнув рівень збірної. А той же Караваєв цілком міг би зіграти, враховуючи, наскільки незамінним він був у “Зорі”, скільки мав ігрової практики та яка проблема виникла в України із забитими м’ячами.

Вибір гравців попереду взагалі можна вважати провальним. Євген Селезньов, який вилетів із своїм клубом з РПЛ, грав там безкоштовно, хоча явно збирався заробити гроші. Коротше кажучи, людина, яка втратила інтерес до футболу та відповідно зіграла на ЄВРО. Принаймні, складось таке враження. Його напарником став Роман Зозуля, який тільки відновився після серйозної травми, ще не встиг набрати форму, а вже потрапив у саме пекло. У бажанні цьому маленькому та настирному форварду не відмовиш, але не в тій формі Роман, щоб досягти результату. Навіщо було його ставити велике питання.

Не можна залишити без уваги також ситуацію з Русланом Ротанем, який нарешті з’явився на полі у матчі проти Польщі. Відразу капітанська пов’язка, зарядженість на боротьбу, приклад для партнерів, статус кращого гравця матчу. Мінімальний відсоток браку у передачах, агресивна гра у відборі, непоступливість у єдиноборствах. Ось все, що ми втратили у перших двох поєдинках.

Про лінію захисту говорити не доводиться, тут все традиційно, і звинувачувати у чомусь тренера немає сенсу. Центральні захисники зіграли не без помилок, але доволі пристойно. З фланговими захисниками в Україні біда така, що доводиться ставити гравців на незвичний для них фланг (Бутко), або взагалі переводити туди півзахисників (Караваєв). Та й Андрія П’ятова звинувачувати не доводиться, відіграв він серйозно, часто виручав. Без нього могли б пропустити ще більше.

Завершальним фактором впливу на команду варто все-таки відмітити ті події, які відбувались довкола неї та впливали на мікроклімат і відношення вболівальників. Тут і конфлікт Степаненка з Ярмоленком, який явно лишив певний осад у гравців. А також протягування “російських заробітчан у збірну”, яких повезли у Францію суперсекретно, в обхід офіційних проводів команди. Поява у тренерському штабі Андрія Шевченка, якого схоже нав’язали головному тренеру. І який явно тиснув авторитетом. Все це явно не сприяє тому, щоб Україна була командою. Такою її, по суті, і не розглядали суперники. Що ми постійно чули з іноземної преси? Ярмоленко та Коноплянка, Ярмоленко та Коноплянка. А команда де?

Саме побудовою команди потрібно буде зайнятись новому головному тренеру. Тут явно потрібен свіжий погляд та свіжий подих. Пошук мотивації для гравців. Різноманіття у побудові гри та якісь фішечки. Ось словаки проти Росії зіграли без номінального форварда, а може нам так само, з нашими креативними атакувальними півзахисниками? А на наступну гру ще щось вигадати. Варіантів безліч, і потрібен хтось, хто не побоїться їх перебирати. Зізнаюсь відверто, я сподівався, що якраз до ЄВРО 2016 збірна України дозріє. Це стосується як віку деяких гравців, їх досвіду, так і психологічної загартованості та готовності бути серйозним суперником для всіх. Не жаль, цього не сталось.Пробивались на ЄВРО довго та важко, вижили у м’ясорубці стикових матчів з Словенією, а у підсумку вилетіли першими з основної частини турніру. Довго запрягали та швидко їхали.

Ви можете залишити коментар, чи посилання на Ваш сайт.


Залишити коментар

Щоб мати можливість додавати коментарі, Ви маєте авторизуватись.