Коротка французька замальовка

Поєдинок, як і всі інші, очікував з нетерпінням. Все таки, перевага у два м’ячі і нулі пропущених на своєму полі – це хороший шанс. Так само, як і більшість, був шокований початком.

Найкращим варіантом для збірної України (не претендую на істину в останній інстанції, моя скромна власна думка) було б просто налагодити контроль м’яча. Французам треба забивати – нехай відбирають і йдуть вперед. В результаті після 30 хвилин матчу нервувати стали б французи, а не українці. Замість цього було застосовано стародавню українську футбольну тактику “коли результат влаштовує”. Суть проста – повністю віддати ініціативу супернику і молитись, що він не зможе скористатись своїми шансами.

В результаті отримали печальну картину. Франція атакує і з кожним створеним моментом набуває впевненості. Україна відбивається і з кожним моментом біля власних воріт все більше нервує. Що само по собі являється не найкращим варіантом, враховуючи темперамент Ракицького та Хачеріді. Гравці починають боятись м’яча і вмикають режим гри в “гарчу картоплю”. Більшість передач відходить супернику.

Ще в першому матчі постійно згадувалась уже крилата фраза Олега Блохіна про те, що “провисає центральна вісь”. Степаненко багато помилявся, зазвичай майстерний розпасовщик Ротань допускав надто багато браку. Багато старався Едмар, однак французи намагались накривати його ще при прийомі м’яча.

У першому поєдинку на користь збірної України зіграв фактор несподіванки. Французи заспокоїлись і тішились вдалому (як їм тоді здавалось) жеребу і збирались легко здолати суперника. Приблизно те ж саме, що трапилось із київським “Динамо” в першому турі чемпіонату проти “Волині”. Різноманітні експерти пророкували лучанам безнадійне останнє місце в турнірній таблиці, а кияни закупили гравців на просто божевільні гроші. В результаті шок. Перші 20 хвилин матчу “Волинь” не дозволяла “Динамо” перейти центральну лінію поля.

А що ж трапилось у матчі другого кола? “Динамо” зробило висновки, перетасувався склад, був виключений фактор недооцінки суперника. Плюс у “Волині” вилетіло декілька ключових виконавців. У підсумку – розгром.

Звичайно, збірні України та Франції більш співставні за своїм рівнем, ніж “Волинь” та “Динамо”. Але ситуація у Франції трапилась аналогічна. Збірна України залишилась без Кучера та Федецького. Особливо неприємною стала ситуація з Артемом. При всій повазі до універсального Мандзюка, він являється ідеально зручним суперником для Франка Рібері.

Дешам залишив на лаві запасних прямолінійного Жиру, який легко читався захисниками українців і підсилив тиск у центрі поля, випустивши Кабайє. Микола Фоменко зробив ставку на вибухового Безуса, замість ще одного темпераментного гравця – Степаненка.

У другому таймі також проявилось те, що я називаю “Синдром Демяненко” (нехай вибачать мене читачі за постійні паралелі з “Волинню”, кому що ближче). Клінічна картина цього синдрому: тренер при невдалій грі команди не робить замін аж до самого кінця поєдинку, в результаті гравці, які вийшли на поле, вже не можуть нічого змінити. Після виходу Олега Гусєва синдром проявив себе на повну. Запізнілий вихід Селезньова, який аж нічого не міг зробити у ситуації, що склалась. І одна невикористана заміна. У ситуації, коли фактично пан або пропав.

Однак, піддавати нищівній критиці Фоменка якось і рука не піднімається. Він з безнадійної ситуації фактично створив маленьке диво. Двічі збірна України отримувала шанс у найбільш складній ситуації. Двічі вона його втратила. Здається, тепер наша збірна наступила на всі граблі і набила всі можливі гулі. Цілком можливо, що в наступному відборі це зробить її сильнішою.

А поки що: навіщо нам їхати в Бразилію, якщо стільки бразильців уже приїхало до нас?

Ви можете залишити коментар, чи посилання на Ваш сайт.


Залишити коментар

Щоб мати можливість додавати коментарі, Ви маєте авторизуватись.