Лімітуй-не лімітуй…

Дуглас КостаОдна з найбільш дискусійних проблем українського футболу — це ліміт на легіонерів. Окремі тренери на весь голос кричать, що ліміт не потрібен, дехто навіть відверто на нього скаржиться. З протилежної сторони барикад тренер збірної пророкує її кінець з відміною ліміту.

Цікаво, правда, виходить. В залежності від того, очолює Олег Блохін збірну, чи “Динамо” у нього кардинально протилежні погляди на ліміт. Тренеру збірної без більш сурового ліміту, мовляв, немає з кого вибирати. А вже у ролі тренера футбольного клубу, Олег Володимирович вважає, що ліміт спричинив надто високу ціну на українців і не сприяє їх професійному росту.

Не такий уже й проблематичний вибір у тренера збірної, насправді. Просто, треба трішки ширше подивитись на склади клубів. Сімінін, Польовий, Морозюк, Воловик, Прийма, Ковпак, Путраш, Шиндер. І ще можна знайти варіанти. І не обов’язково брати у склад тих, хто полірує лавку у клубі, хай і з топ-4 УПЛ.

І полірують цю лавку гравці не в останню чергу завдяки ліміту. Як слушно хтось зауважив, тут діє простий економічний принцип. Якщо штучно захистити власного виробника від зовнішніх факторів, то він буде забезпечений гарантованим ринком, але залишиться без стимулу росту (відсутня конкуренція). Зазвичай, така ситуація викликає падіння якості продукції та ціну, вищу світової ринкової. Якщо ж виробник конкурує на світовому рівні, то він повинен підтримувати рівень якості товару на світовому рівні, інакше нічого у нього не куплять.

Ось і в українському футболі ми зараз спостерігаємо таку ситуацію. Який стимул для росту в гравця, який має гарантоване місце у складі і дорогий контракт? Занадто велика спокуса, особливо у юному віці, мати все, працюючи на мінімумі можливостей. Ось і маємо ми Василя Кобіна, Олександра Романчука, Олександра Гладкого, Артема Мілевського. Не так давно їх вважали майбутніми суперзірками. А що тепер? Перші двоє можуть підсилити хіба середняків першої ліги, Гладкий з кращого бомбардира став неосновним у львівських “Карпатах”, Мілевський виставлений на трансфер, а бажаючих його придбати немає.

Ще одна сторона негативної дії ліміту. Внаслідок високої ціни, яку диктує цей самий ліміт, ряд хороших та перспективних гравців не можуть піти на підвищення. Як знову таки слушно було кимось зауважено, хто буде купляти Голодюка, якщо він у декілька разів дорожче Хосе Соси, гравця збірної Аргентини? У той же час, клуби з серйознішими фінансовими можливостями скупляють українців пачками “прозапас”. Фактично, українські футболісти завдяки ліміту перетворились у такий собі цінний метал, який скупляють для того, щоб тримати у сейфі чи під матрасом. І поступово, гравці перетворюються із цінних металів у цінні породи дерева.

Той же ліміт заважає переходу українських гравців у іноземні чемпіонати. Поцікавившись вартістю гравця в українського клубу, зарубіжні команди отримують справжній шок. Заплатити божевільні гроші свого часу погодилась тільки “Барселона”, однак нічим хорошим для Дмитра Чигринського ця ситуація не завершилась. Тим гравцям, які вже переросли рівень свого клубу і потребують нового виклику, закрита дорога прогресу. Скоро по стопам Кобіна, Гладкого і ко можуть піти Ярмоленко і Коноплянка. Обмеження уже з легкістю обходиться клубами, які починають натуралізовувати гравців. Ці ж гравці починають викликатись у збірну. А де ж ліміт, чому він не допомагає? Ліміт на легіонерів являється бомбою вповільненої дії, яка убиває збірну.

Що ж робити? Відміна ліміту зараз вже не врятує — процес набрав обертів і такі клуби, як “Шахтар” чи “Металіст” уже не відмовляться від своєї політики. На допомогу Україні поспішають не Чіп і Дейл, а міжнародні футбольні структури. Запроваджене спочатку у єврокубках, правило футболістів, підготовлених у структурі клубу, прийшло у національні чемпіонати.

Суть даної норми полягає у тому, що заявка клубу у списку “А” тепер обмежена числом у 25 футболістів. Із них четверо мають бути підготовлені у структурі клубу (бути зареєстрованим у клубі протягом 36 місяців до досягненням гравцем 21-го року). З кожним сезоном кількість таких гравців зростатиме:

Сезон 2012/2013: 4 футболісти, «ПІДГОТОВЛЕНИХ У СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2013/2014: 6 футболістів, «ПІДГОТОВЛЕНИХ У СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2014/2015: 7 футболістів, «ПІДГОТОВЛЕНИХ У СТРУКТУРІ КЛУБУ»
Сезон 2015/2016: 8 футболістів, «ПІДГОТОВЛЕНИХ У СТРУКТУРІ КЛУБУ»

Якщо клуб не заявляє власних вихованців, то розмір заявки зменшується на відповідне число. Таким чином, ігнорувати це правильно просто неможливо. Відіграти сезон лише із 17 футболістами — завдання нереальне. Навряд чи клуби будуть намагатись виховувати легіонерів — заманити в Україну юного гравця буде не так вже й просто (академія “Металіста” чи “Шахтаря” це все таки не академія “Манчестер Юнайтед” або “Мілану”). Та й акліматизуватись у складному підлітковому віці в новій країні їм буде дуже складно (“Динамо” вже відчуло це на власній шкірі, придбавши Андре). Доведеться клубам попотіти над вихованням власних гравців (скупляти їх у слабших команд уже не вийде).

Якщо процес піде так, як це повинно бути, в Україні нарешті почнеться розвиток дитячого футболу, підніметься конкуренція серед українських гравців. Одночасно зменшиться наплив легіонерів і виросте їх рівень. А разом із тим і рівень усього чемпіонату. У тренера збірної нарешті буде той великий вибір, про який він мріє.

Загалом, ситуація виглядає аж надто привабливо, щоб бути правдою. Як воно буде насправді, ми зможемо побачити вже через 2-3 роки.

Ви можете залишити коментар, чи посилання на Ваш сайт.


Залишити коментар

Щоб мати можливість додавати коментарі, Ви маєте авторизуватись.